Я народилася в сім’ї, де батько часто пив алкоголь. Він бив маму, інколи підіймав руку і на мене. В моєму серці був великий біль і образа. Я запитувала себе: “Чому мій рідний тато є саме таким?”. Відповіді не знаходила і жила з цим далі. Хотілося б, що це був просто сон. Але, на жаль, він ніколи не закінчувався.
У перший клас мене віддали в школу-інтернат. Через те, що вчилася там, чула різні насмішки. Зі мною не хотіли дружити та постійно казали, що я не така, як інші. Я й сама відчувала себе гіршою. Через це часто плакала і закривалася в собі. Не довіряла нікому. Та й кому я могла довіритися?
Я потребувала хоч чиєїсь підтримки. І мала мрію…
В дитинстві хресна почала мене брати з собою в греко-католицьку церкву на літургію. До церкви приходила майже кожну неділю. Було щось таке, що притягувало туди. А ще почувалася там спокійно і в безпеці.
Я молилася з усіма людьми, слухала проповідь священника. Насправді я до кінця не знала, для чого молитися і який в цьому сенс, не розуміла, яке значення в моєму житті має Бог. Знала, що Ісус народився, жив, творив різні чудеса, помер і воскрес. Бачила Бога на іконах і хрестах. Але не відчувала Його присутності в моєму житті.
В пам’яті закарбувався один момент. В шостому класі з нашої школи всиновили одного хлопця, якого я знала. Коли ввечері їхала додому, то думала, чому я народилася саме в такій сім’ї. Чому в моєму житті є всі ці нелегкі моменти та чому нема нікого, хто б мене захистив? Чому не народилася в іншій сім’ї, в якій би панували любов і мир? Чому все так і чому саме зі мною?
В той вечір в моєму серці зародилася маленька мрія. “Я не можу змінити своїх батьків, – сказала я собі, – але хочу в майбутньому створити сім’ю, про яку мрію!”
Я не вміла говорити з Богом. Але дуже потребувала хоч чиєїсь підтримки. І віри, що моя мрія здійсниться.
Маму позбавили батьківських прав і я втратила сенс життя
Зміни в житті почалися в сьомому класі. В школу прийшов новий директор. В нашій школі часто змінювалися директори, але їх не любили, а тільки боялися. Новий директор виглядав іншим. Він був молодим, йому було 27 років і він відрізнявся від інших. Але чим, ще не розуміла.
Я почала з ним спілкуватися. Через те, що була керівником учнівського самоврядування, доводилося зустрічатися з адміністрацією школи. Так ми почали проводити більше часу разом. А згодом він став моїм другом і людиною, якій вперше довірилася.
В дев’ятому класі маму позбавили батьківських прав. У мене зник сенс життя. А для чого взагалі жити, якщо ти не потрібна навіть рідній мамі? Чи можна тоді взагалі бути для когось важливою і цінною?
Мій другий тато повернув справжню віру у любов
Директор школи разом зі своєю дружиною прийняли рішення мене всиновити. Тоді в моїй голові було тільки одне запитання “Чому саме я?”. В нашій школі навчалося понад 200 дітей, з яких 30 – сироти. Є ж багато інших дітей, чому саме я?
8 серпня 2017-го року директор офіційно став моїм татом. Це була саме та мить, коли я відчула, що мене по-справжньому люблять. Мене люблять. По-справжньому люблять. З того дня я почала називати його “татом”.
Під час випускного я виголошувала останню промову. Знаєте, що я бачила в очах тата? Гордість. Не могла повірити, але він плакав. Це були щирі і правдиві сльози радості за мене. Уявіть, якою щасливою я була в ту мить! Я мріяла про сім’ю і тата – і ось Господь подарував мені його.
Усе, що досягла, те, ким я зараз є і все, що маю – це все завдяки йому. Якби не його віра, я б не витримала всього, що приготувало мені життя.
5 днів, які змінили моє життя
Після одинадцятого класу вступати в університет. На першому курсі все було новим: оточення, викладачі, форма навчання. Було надзвичайно важко, бо кожен сам за себе і, по суті, ти там нікому не потрібен. Мріяла знайти хороших друзів. Людей, які будуть однодумцями, в яких правильні цінності та погляд на життя. Я хотіла, щоб вони у щось вірили, чогось прагнули.
Влітку 2019-го року знайома запросила мене в християнський табір для молоді “Фокус життя”. Мене трохи зупиняло, що табір був для християн віри євангельської. Я ж з іншої конфесії і боялася знову зустрітися з неприйняттям, як в дитинстві. Боялася, що мене неправильно зрозуміють друзі, рідні і, навіть, учасники табору.
Сама не знаю як, але зібралася з силами і вирішила не звертати увагу на думку інших. Я все-таки поїхала в табір і зараз анітрохи про це не шкодую. Табір повністю змінив все.
Віру в людей мені повернули…люди
Найбільше мене вразили люди. Вони були надзвичайно щирими та відкритими. Дівчата – привітні, а хлопці часто жартували. Їхні жарти були насправді веселі та дотепні, а не брудні, як це часто буває. Коли ми обідали за одним столом, я просто не могла не усміхатися. Весела атмосфера відчувалася всюди й дарувала усмішку.
Звісно, між нами виникали непорозуміння, та про них одразу говорили й вирішували їх. Ніхто не ображався і не тримав зла. Я зустрічала у своєму житті людей, які образу тримали днями, тижнями, а то й роками і не вміли пробачати. Ці хлопці та дівчата були іншими.
А ще мене вразило, як віддано і з якою великою любов’ю вони прославляли Бога. Вони засинали з молитвою і прокидалися з нею. Все це впливало на їхнє відношення один до одного, цінності. А розмови про Бога були особливо глибокими.
До цього табору я була в оточенні різних людей, бачила різні компанії. Та це середовище вразило. Я зустріла людей, які повністю присвятили своє життя Господу і готові йти за Ним.
Бог має план і на твоє життя
Я ніколи не переживала такий спокій і мир, які були в моєму серці у ті дні. Відтоді зрозуміла, для чого в моєму житті було все, що мені довелося пройти. Бо Бог має план на моє життя і веде мене в майбутнє. Формує і робить сильнішою.
Моєю найбільшою помилкою було те, що я не відчувала свою цінність. Я не вважала, що моє життя чогось варте. Та тепер я змінилася і дуже хочу, щоб кожна людина відчувала себе цінною. Ви, котрі читаєте ці рядки, пам’ятайте: Ви невимовно цінні! Ваше життя надважливе. Можливо, теперішнє життя складне і Ви не хочете його приймати. Але є майбутнє, якого ми не знаємо. Просто будьте щасливими!
Не важливо, звідки людина: важливо, що у неї в серці.
В моєму серці була мрія – і я її здійснила.
Тепер нехай здійсниться й Ваші!
Ірина
*ім’я та фото змінено з метою безпеки