Я ніколи не забуду, як в дитинстві тато брав мене з собою на полювання. Ми полювали на зайців, лисиць. Тато навіть давав потримати рушницю в руках. Правда, коли він застрелював якогось зайця, то я дуже плакала і шкодувала його. Але потім все одно їла разом з усіма.
Мій тато був військовим. В нього завжди було багато справ, через це він не мав достатньо часу для мене. Тому всі моменти, проведені разом, були дуже цінними.
Можна сказати, що в мене було таке військове дитинство. Тато відпускав мене гуляти з двома солдатами. Вони за мною дивилися і катали на качелях. Це було навіть весело. Мене навчили збирати і розбирати автомат, водили на полігони, стрільбища, я вчилася крокувати, як солдат. В 5 років я почала займатися боксом, а пізніше ще й карате і кікбоксингом. Потім перевели в групу, де відбувалися бої без правил. Там розвивалися навики усіх видів бойових мистецтв. Зараз я рада, що все це вмію.
Свою сім’ю я втратила ще в дитинстві
Маму пам’ятаю погано. Вона померла, коли мені було 4 роки. Сталося це в автокатастрофі. Я вижила, водій залишився з інвалідністю, а мама загинула. Після маминої смерті тато довго ні з ким не спілкувався. Пізніше познайомився з пані Оксаною, а через декілька років познайомив з нею й мене.
Батько помер, коли мені було 12 років. Я дуже важко це пережила. У мене був нервовий зрив. На похороні ледь відстояла до кінця. Мені було настільки погано, що втрачала свідомість. Не їла кілька днів поспіль. Нікого не хотіла бачити, не виходила на вулицю. Просто плакала.
Спільну мову з опікуном я знайшла не одразу
Прийшов час опікунства наді мною. Опікунами хотіли стати моя мачуха Оксана, сестра з Італії та тітка Катя – близька подруга батьків. Найбільше я хотіла залишитися з тіткою Катею: вона мені була найбільш приємною з усіх. Але суд вирішив, що мені буде краще з сестрою. Це мені дуже не сподобалося, бо треба було б переїхати в Італію, залишити всіх друзів і вчити мову, пристосовуватися до всього нового. Все-таки моїм опікуном стала пані Оксана. Це допомогло мені не покидати Україну і не потрапити в інтернат.
З мачухою ми поладнали не зразу. На це був потрібен час.
В школі я зіткнулася з справжнім булінгом
В школі мені було непросто. Часто були сварки та непорозуміння з однолітками. Дехто з однокласників навіть руку на мене піднімав. Надімною насміхалися, що я без батьків. Висміювали, що в мене немає ні мами, ні тата. Це було дуже жорстоко.
Я часто міняла школи. З уроками в старших класах ставало все складніше.
В останній школі вже було легше. Там вчилися діти військових, які добре до мене ставилися. З рештою дітей продовжувалися сварки і непорозуміння. З однією дівчиною навіть билася. Я ніколи не починала бійку, але дати відсіч могла. Іноді навіть занадто сильно. Так одного разу захищалася і зламала хлопчику руку.
В старших класах я уже мала друзів, спілкувалася з усіма. Всі мене знали, бо я часто брала участь в змаганнях за школу.
До роботи я привчилася змалку
Перші гроші я почала заробляти ще з 16 років. Працювала на тату-салон, малювала їм ескізи. Ще офіціанткою працювала, навчилася барменської справи. І на кухні допомагала, а ввечері малювала портрети на замовлення.
Зараз працюю в б’юті-сфері: роблю макіяжі, зачіски, манікюр. Та все ж найбільше мені подобається тату. Знайомі порадили курс, то планую вчитися там. Круто мати свої кишенькові гроші, які заробила сама.
З організацією “Турбота в Дії” я познайомилася на щорічному сімейному таборі. Взяти участь мені запропонували працівники соціальної служби. Я погодилася. Табір був класний. На ньому я познайомилася з іншими учасниками, які були моїми ровесниками. Та особливо сподобалися волонтери: з ними можна було поговорити про все. Мені потрібна була компанія, яка далека від наркотиків, алкоголю та дурних затій. Таких людей я зустріла тут.
Любові до себе мене навчила психологія
Після школи я пішла вчитися на психолога. Прочитала уже досить багато книжок. З них я навчилася цінувати й любити себе. Навчилася дослухатися до себе, до своїх бажань і думати про здоров’я.
З моїм колишнім хлопцем був суцільний контроль і заборони. Постійно чула “не гуляй з тією подругою”, “не одягай це плаття”, “тобі того не можна”. Навіть одного разу підняв на мене руку. Я зрозуміла, що такі токсичні стосунки мені не на користь. В них мене обмежують, принижують. Тому я пішла. Якщо хочете більше дізнатися про токсичні стосунки та як їх розірвати, – переходьте на сторінку Токсичні стосунки (+ посилання на статтю)